У психіатра:
— Розкажіть, як ви почуваєтеся.
- Все нормально. Якщо лише невелика депресія.
- Ясно. Чим це спричинено?
— Напевно тим, що я почав Апокаліпсис.
- Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали?
— Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити.
- Хто це ми?
- Я і мій брат. І ще один янгол.
— Ви маєте на увазі янголятко? На плечі?
- Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий.
До розмови вмикається Дін:
— Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він.
- Не він?
- Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона  підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

І повстали машини з попелу ядерного вогню, і пішла війна знищення людства. І йшла вона  десятиліття, але остання битва відбудеться не в майбутньому, вона відбудеться тут, у наш час, сьогодні вночі.

Пий і не булькай, бо хвіст відвалиться!

- Що ти тут робиш?
- Я тут живу.
- Навіщо ти це робиш?
- Живу, і все. А вдома я лише тому, що хтось підірвав мою роботу!

— Мамо, я ненавиджу чоловіків.
— Вітаю, люба, ласкаво просимо до нашого клубу. Членську картку отримаєш поштою. Який урочистий момент, шкода, що я не маю  фотоапарата!

— Хто тут залишив аналіз сечі?
- Мабуть, у тебе з'явився таємний шанувальник.

Знати нічого не хочу, бо дах і так їде. А треба їй на місці залишатися: у мене там Карлсон живе. Йому без даху не можна, без мого даху він стане бомжем.

Дехто навіть стверджував, що єдина пристрасть хобітів — їжа. Дуже упереджена оцінка — адже ми, між іншим, майстерні також у пивоварінні та тютюнокурінні.

Свобода однаково прихильна і до поганого, і доброго.

- Секунду! А котра година?
- Пів на одинадцяту.
- Пів на одинадцяту? Пів на одинадцяту?! Я ніколи не вставав о пів на одинадцяту! Що відбувається?!