Я не шкодую про пережиту бідність. Якщо вірити Хемінгуею, бідність – незамінна школа для письменника. Бідність робить людину пильною. І так далі. Цікаво, що Хемінгуей це зрозумів, як тільки розбагатів.
— Доктор Кокс, ви отримали моє нагадування персоналу про те, що у клініці всі мають ходити у халатах? — Так, Бобе, отримав. І, спочатку просто викинув у відро для сміття, але потім вирішив, що це недостатньо красивий жест, тому я зробив твоє опудало з соломи, одягнув на нього свій лікарняний халат з твоїм нагадуванням у кишені і запросив сусідських дітей — ми палили твоє опудало і били його палицями.
— [Бачить у вікно двох чоловіків, що тримаються за руки] Чи це вважається прийнятним? — З твоїх часів багато що змінилося. Не всі, але Вищий Суд підтримав конституційні права одностатевих пар. А в деяких штатах навіть легалізували одностатеві шлюби. — Я про джентльменів, що сидять у приміщенні капелюхів. Я знаю про гомосексуалістів, дякую. Я навчався у барона фон Штойбена. Про його симпатію до чоловіків було добре відомо. А ще я переглянув фінал«Хору».
— Ні, нічого мені не треба: воду мені Водяний носить, дрова Лісовик рубає, а лампи Аладдін чистить... — А казки хтось каже? — З казками погано... Був у мене кіт... учений, казки розповідав, але потім із ланцюга зірвався, негідник, і втік... Ланцюги куєте? — Ось цього не вміємо. Казку – будь ласка, але щоб ланцюга...
— А собі щось вибрали? - Не-а, - сумно сказала Поліна. — Пива Тед не знайшов, а шоколад увесь білий. — Я думав, що ти й білий любиш. - Люблю. Коли він такий із самого початку, а не через життєві обставини.