- Яка моя частка?
- Я дам тобі 50%.
— Мені здається справедливо.
- Чи ти хочеш 40?
— Треба припинити спілкуватися з геніями, бо я виглядаю страшенно безглуздо.
- Що? Не хвилюйся через це.
-?!
— Я давно зрозуміла, наскільки ти дурний.
-...
- Те, що я сказала... - правда, але це... прозвучало невірно.
- Угу?
— Я мала сказати, що мене не хвилює, наскільки ти дурний.
-...
- Знову не те?
- Гарна?
— Так, гарна. Антошин, гарна — це не тільки великі цицьки та довгі ноги, можна бути гарною по-іншому, розумієш?
— Можна, звичайно... Тільки це якось безрадісно.
Ти рогоносець, Бонасьє! Ти рогоносець!
Спокійно, Бонасьє! Ти помстишся.
Ти це бачив? Так! Я бачив це!
Ех, безсоромна! Я їй... А вона мені...
Стоп! Спокійно, Бонасьє, є втіха.
Ти ображений не один. Ти ображений разом із Францією.
Франція у небезпеці!
Це змова проти мене та Франції!
Я врятую тебе, Франціє!
— Як ви вважаєте, якими вони були — Перші люди?
- Дурними. Розумні у таких місцях не виявляються.
«Він сидів задумливий і сумний...» Твоє обличчя я не бачу, але плечі в тебе явно задумливі і сумні...
- Пробачте я спізнився.
- Що трапилося?
- Та нічого, я просто не хотів приходити.
— Якщо ви помрете уві сні, то прокинетеся в реальності. Запитайте мене, що станеться, якщо ви помрете насправді?
- Що трапиться?
— Ти помреш, глухий кут. На те вона і реальність.
- Ви любите живопис?
- Так дуже. Люблю Рафаеля.
— А мені більше подобаються інші черепашки-ніндзя.
— Якщо чесно, мене звільнили. Тож вип'ємо за це.
— А мене покинули. Тож вип'ємо.
- Я казав, що мене звільнив бос, він же батько?
— Я казала, що зробила сюрприз у день народження мого нареченого, а він кинув мене на очах у наших друзів, які ховалися у квартирі?
- Ух ти! Гаразд, ти виграла.