- Вірджинія, вибач. Я не хотів тобі нагрубити. Просто у мене наближається цикл. Раз на місяць я стаю злим і затіваю з усіма сварки.
- Мені це знайомо.

- Вампіри, старий?
— Це не вампіри … [дивиться на плакат із фільмом« Сутінки»] так… чмошники. (- Вампіри чіпляють жертв в інтернеті?
- Або якась людина-говнюк.)

- Я не дитина. Мені скоро буде вісімнадцять, і я зможу одружитися, піти до армії та голосувати.
— Сподіваюся, не в той самий день.

- Вона  тебе ненавидить.
- Ха-ха. Я зворушена.

Кіса! Я давно хотів Вас запитати як художник … художника: Ви малювати вмієте?

— Хтось бачив жовту стрічку?
— А якого вона  кольору?

— Соромно не знати письменниці Оксани Робські!
— Соромно Оксану Робськи письменницею називати!

- Розкажи мені казку.

— Жив-був… кіт, – почав він. - Такий звичайний, смугастий мишолов. І одного разу цей кіт пішов один на далеку прогулянку в страшний темний ліс. Ну йшов він, йшов… йшов… йшов…
— Ти не думай, — пробурчала Цірі, притискаючись до нього, — що я засну, перш ніж дійде.

1 квітня - день, що нагадує нам про те, хто ми такі, всі інші 364 дні.

Мільйони людей і йдуть невизнаними геніями, одні — невизнаними оточуючими, інші — непізнаними самі собою.