— Вам забронювали замковий люкс. Бернард зараз вас проводить.
(Бернард хропе у передпокої)
— Ну, я думаю, що й сам піднімуся, карга.
- Прошу вибачення?
— Зла стара, страшна й потворна. Вісім по вертикалі.

Господи боже, я Паттінсон!

— Жанно, припини чавкати, ти дієш мені на нерви! Краще кури!
- Не можу я! На мені антинікотиновий пластир скрізь. Одна сигарета – і я в комі!
— Тоді, може, сигару?

Усе. Усе. Кінець. У них тепер ще й сифак. У робітничок моїх сифак! Три сраних порося. Знайомтесь, Сіф - Ніф, Сіф - Нуф, Сіф - Наф. А що ж тепер робити? А я знаю, що робити. Мураха носа приробити, який від сифачини і відвалився.

— Дуже багато було між нами, Джоне. Старі рахунки, образи.
— Нарізав усіх його Смурфів? Зламав його Екшен Мена?

- Вона  не молода, не гарна жінка.
- Вона  не жінка. Вона  – директор.

— Білле, ви маєте«Туманну діву» двадцять три роки. Скажіть чому мене не призначають телеведучим?
- Дружище, я не хочу проблем.
— Хіба я лисий? Мої зуби гнили? Або, подібно до водоспаду, моє життя йде в мене з-під ніг і летить до чортової матері?!

Говорять, що все життя проходить перед очима перед смертю. Може бути і так, якщо ти смертельно хворий чи парашут не розкрився. Але якщо смерть підкралася раптово, єдине, про що встигаєш подумати, — ось лайно!

Все скінчено, – слабким голосом сказав кіт і млосно розкинувся в кривавій калюжі, – відійдіть від мене на секунду, дайте мені попрощатися із землею. О мій друже Азазелло! - простогнав кіт, стікаючи кров'ю, - де ти? − кіт завів згасаючі очі у напрямку до дверей у їдальню, − ти не прийшов до мене на допомогу в момент нерівного бою. Ти залишив бідолашного Бегемота, промінявши його на склянку - правда, дуже хорошого - коньяку! Ну що ж, нехай моя смерть ляже на твою совість, а я заповідаю тобі мій браунінг.

— Ах квантова фізика, втіха очей моїх!
— Приємно чути...
— Це все одно, що дивитись на всесвіт у оголеному вигляді!