Мені добре відомо, що сміливій людині зцілення приходить, так би мовити, зсередини: воно досягається примиренням з стражданням і смертю, відмовою від бажань і самолюбства.

Болю самого по собі, — почав він, — іноді недостатньо. Бувають випадки, коли індивід чинить опір болю до смертної миті. Але для кожної людини є щось нестерпне, немислиме. Сміливість і боягузтво тут ні до чого. Якщо падаєш з висоти, схопитися за мотузку — не боягузтво. Якщо виринув із глибини, вдихнути повітря — не боягузтво. Це просто інстинкт, і його не можна не послухати.

Яка боягузливість людини, можна дізнатися з його хоробрості.

Хоробр той, хто має можливість захищатися. Все інше — вихваляння.

Сміливість завжди видно, а боягузливість завжди схована.

Хоробрість - це не багаторічний дуб, який вистояв у бурі. Це тендітна квітка, яка розпускається під снігом.

Тому що справжня сміливість проявляється лише тоді, коли тобі страшно, але ти продовжуєш діяти.

Може, так і виглядає сміливість: зробити щось незворотне, коли надто багато аргументів проти. Чи це дурість, а не сміливість? Хтозна.

Завжди краще бути сміливцем, ніж просто чоловіком.

Яким сміливим і самовпевненим стає той, хто знаходить переконаність, що його люблять.