Мертва, як рок-н-рол.

Кожен тягає за собою свою смерть до першої нагоди.

Ми проводимо все наше життя, намагаючись запобігти смерті. Харчуємося, винаходимо, любимо, молимося, боремося, вбиваємо. Але що ми знаємо про смерть насправді? Лише те, що ніхто не повертається. Але в житті бувають ситуації, миті, коли розум переживає свої бажання, свої уподобання. Коли ваші звички живуть у ваших снах. І коли втрати...
Може, смерть — це дар. Як ви думаєте?

Мороз палить. Ніщо не обпалює так, як холод. Але лише спочатку. А потім він проникає всередину тіла, наповнює тебе, поки в людини не залишається сил чинити опір. Легше просто сісти та заснути. Кажуть, що, замерзаючи, перед кінцем не відчуваєш жодного болю. Просто слабшаєш і тихенько засинаєш, все ніби блякне, а потім ніби провалюєшся в море теплого молока, у мир і спокій.

За нашої роботи смерть — не завжди розставання.

Всі рівні ми перед смертю,
Всіх вражає її спис,
Краще славна кончина,
Чим ганебне життя.

Про красу вмирання може співати тільки той, панночка, хто жодного разу не бачив, як вмирають інші.

Вмирати не страшно. Страшно усвідомлювати, що чогось доброго більше у твоїм житті не буде.

Ніщо не вмирає остаточно, якщо добре подумати.

Людина, яка потрібна всім, помре останнім.