Іноді я думаю, що відчував Будда за секунду до того, як стати Буддою? Ісус – за секунду перед тим, як стати проповідником, Мухаммед – за секунду перед тим, як стати пророком? Як не дивно, мені набагато легше уявити почуття бога, ніж емоції того, хто ось-ось ним стане. Чи вони схожі на передчуття смерті?
... стає моторошно при думці про те, що залишиться від мене, коли доведеться зустріти смерть.
Допустимі втрати, як витончено виражаються військові, плануючи операцію, яка коштуватиме лише якихось вісімнадцять тисяч життів.
Я, звичайно, помру, хоч про це
говорити ще рано поки що,
але залишуся я все-таки світлом
на роки, а можливо, століття.
Нехай я говорив, траплялося, що сподіваюся померти у власному ліжку, проте в душі бажав, щоб у глибокій старості на мене настав слон, коли я займатимуся любов'ю.
Він хотів стати буддою і став, тільки не за життя, а після смерті. Так воно ще краще. Бо смерть має бути сходинкою вгору, а не тупцюванням на місці. Якщо ти вже став буддою, то куди після цього підніматись?
Ми смертні, і ми нічого не можемо з цим вдіяти. Але ми можемо змінити наше ставлення до цього.
Будь ласка, не хвилюйтеся, нехай я вам щойно пригрозив.
Все це — хвастощі — я не лютий.
Я не злий.
Я - підсумок.
Треба зажадати смерті, щоб зрозуміти, як гарне життя.