Слава! Я тебе не хотіла;
Я б тебе не зуміла нести.

Невже це епілог? Нехай пам'ятають титанів. Люди розквітають і засихають, як колоски на полях, але ці імена ніколи не помруть! Нехай кажуть: Він жив за часів Гектора. Нехай кажуть:«Він жив за часів Ахіллеса».

Слава - змія. Та не торкнеться ніколи її укус.

І кожен бажаючий слави має вміти вчасно попрощатися з честю та знати важке мистецтво – піти вчасно.

Найрозумніше піти зі сцени на вершині слави.

Так, нам далася перемога нелегко.
Так, ворог був хоробрий.
Тим більше наша слава.

Навіть ті філософи, які писали трактати проти слави, не забували ставити своє ім'я  у заголовку своєї книги.

Не знаю, чи хотів я взагалі колись слави як такої. Це все одно, що хотіти бути інженером більше, ніж хотіти щось сконструювати, або бути письменником більше, ніж хотіти писати. Слава – побічний ефект, а не річ у собі. Інакше це просто самозвеличення.

Не можуть люди завжди бути живими,
Але щасливий той, чиє пам'ятатимуть ім'я.

Я часто думаю про те, що люди, які шукають і прагнуть слави, не розуміють, що в так званій славі гніздиться та сама самота, якого не знає будь-яка прибиральниця в театрі. Це походить від того, що людину, яка користується популярністю, вважають щасливою, задоволеною, а насправді все навпаки.