Ви могли стати добрим адвокатом, я був би радий прийняти вас на практику, але... Так уже вийшло, що ви пішли іншим шляхом. Це справжня трагедія для суду — бачити, яке жахливе витрачання людського життя тут сталося.
... серійні вбивці мислять не так, як нормальні люди. Усі їхні дії продиктовані фантазіями. Саме вони й керують їхніми вчинками. Що нам здається безумством, для них – цілком виправдано, бо відповідає їхній фантазії.
— Значить, серійні вбивці — це щось подібне до кіногероїв? — спитала вона.
— Та я зовсім не це говорю. Це хворі збоченці, вони роблять жахливі речі. Просто, я думаю, бажання дізнатися про них більше не робить тебе хворим на збоченця.
— Є велика різниця між бажанням дізнатися більше про них і думками про те, що ти станеш одним із них.
Черги бувають різні: тихі та інтелігентні черги за книгами, галасливі та горласті — за горілкою, скорботні черги у лікарнях чи нервові, істеричні за квитками на вокзалі. У черзі до овочевого кіоску обговорювали нещодавнє вбивство у лісосмузі біля станції.
У тебе багато передумов до того, щоб ти поводився як серійний убивця. Я це знаю, думаю навіть, що стільки передумов такого роду я ще не бачив у жодної людини. Але ти мусиш розуміти, що передумови — це лише… передумови, вони говорять про те, що може статися, але не визначають майбутнє. Дев'яносто п'ять відсотків серійних убивць писаються в ліжку, влаштовують багаття і мучать тварин, але це не означає, що дев'яносто п'ять відсотків дітлахів, які роблять це, стають серійними вбивцями. Ти сам можеш керувати своєю долею, і саме ти робиш вибір — ти, і ніхто інший.
Бог дарує вбивцям пластичні обличчя. Ми часто здається слабкими і дурними; пройшовши на вулиці повз Потрошителя, ніхто б не подумав:«Цей малий виглядає так, ніби вчора на вечерю з'їв нирку дівчинки».
Люди хотіли пояснення такого ж значного та ефектного, як і самі вбивства. Але істина була ще кошмарнішою: справжній жах викликають не гігантські монстри, а маленькі, необразливі на вигляд люди.
Було б чудово, якби хтось відповів мені, навіщо я це зробив. Що стало для цього приводом; тому що в мене відповіді немає.
Колись мені доведеться сказати їй про Едду Гейна. У дитинстві мати одягала його, як дівчинку. Більшість свого дорослого життя він вбивав жінок і робив одяг з їхньої шкіри.
Якось я сказав батькові:«Знаєш, наш автобус тепер супроводжує поліція», на що він відповів:«Ах, так. Загалом, тобі слід знати, що існує один серійний вбивця на прізвисько Зодіак, який нещодавно надіслав до газети листа з повідомленням, що планує прострілити шини шкільного автобуса та вбити всіх дітей, які перебувають у ньому». Говорив він при цьому сухо, ніби не було приводу для занепокоєння. У той момент я вперше запитав, наскільки я важливий для своїх батьків.