Боже мій, серце жінки така загадка.

Найстрашніше не те, що це життя розбиває серце – серця створюються, щоб бути розбитими, але те, що вона перетворює серце в камінь.

Тільки жалісливе серце здатне шкодувати. Інших. Себе співчутливе серце шкодувати не вміє.

Серце треба берегти. І не лише своє.

Я знайшла, де живе Сонце. У моєму серці.

Глибини серця відомі мені, і знаю: позбавивши злодія від злиднів, я не позбавлю його від бажання красти, і засуджую занепокоєння, що штовхає злодія на злочин. Він помиляється, думаючи, що зариться на чуже золото. Золото світиться, як зірка. Любов, нехай навіть не знає, що вона - любов, потребує тільки світла, але не в силах людських привласнити собі світло. Мерехтіння зачаровує злодія, і він робить крадіжку за крадіжкою, подібно до божевільного, що відро за відром вичерпує чорну воду джерела, щоб схопити місяць. Злодій  краде і в скороминуще полум'яоргій жбурляє порох викраденого. І знову стоїть у темряві за рогом, блідий, немов перед побаченням, нерухомий зі страху злякати, сподіваючись, що саме тут він знайде одного разу те, що вгамує його спрагу.

Серце ще заведе тебе в нетрі! Можна покласти серце в пакет, зав'язати його мотузкою, запечатати сургучем, кинути в ящик і замкнути його! А завтра воно як ні в чому не бувало опиниться на волі і танцюватиме на цьому твоєму пакеті.

У темряві творяться диявольські справи, Артуре, ми ж обговорювали, починай працювати при світлі дня. У тобі є світло, воно живе у твоєму серці.

Це відчувається у повітрі, це відчувається серцем.

М'яка підстилка, тепла ковдра, міцні стіни, дах не тече, вікна зачинені добротними віконницями, не пропускають протягів. Не все так погано, якщо розібратися. Але серцю боляче, на душі лежить камінь. Це не її будинок. Хоч у ньому тепло і затишно, вона  тужить за Тейнделом, де її любили. Протяги можна якось пережити, а ось холод у серці перенести складніше.