Людина до всього має доходити сама — своєю власною головою та своєю власною совістю. Який сенс розтлумачувати йому те, чого він ні відчути, ні зрозуміти не може!?
Ось ви говорили про сенс… нашого… життя… безкорисливість мистецтва… Ось, скажімо, музика… Вона і з дійсністю найменш пов'язана, а якщо й пов'язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій. Проте музика якимось дивом проникає в саму душу! Що ж резонує у нас у відповідь на приведений до гармонії шум? І перетворює його для нас на джерело високої насолоди… І об'єднує… І вражає! Навіщо все це потрібно? І, головне, кому? Ви відповісте: нікому. І… І ні для чого, так. Безкорисливо. Та ні… навряд чи… Адже все, зрештою, має свій сенс… І сенс, і причину…
– Скажи, коли не зможеш дихати, – попередила Лайла, затягуючи корсет. — В цьому. Ні. Жодного. Сенс. — Мода, моя дорога, як і всесвіт, не зобов'язана надавати тобі розумні пояснення.
Викинь сміття зі своєї голови. Сміття – це все, що приховує від тебе єдине, що має сенс … цей момент. Тут. Нині. А коли ти будеш тут і зараз, ти здивуєшся з того, що ти можеш робити і як ти це можеш робити.