І я міг би писати картини, як цей юнак, якого ви так хвалите. Але ні. Найбільше бійся опинитися у величезному шаленому натовпі тих, хто прагне бути художником, не будучи ним народженим. Тримайся подалі від життя та світогляду успішного продажного підлабузника, що догоджає смаку діл. Художника іноді звеличують не за заслугами. Якщо він не відтворює життя, не змушує заговорити мою душу і душу звичайної людини, він нічого не створює! А найвище, найважче мистецтво — мистецтво жити.

Ви абсолютно праві. Так, я бережу свої речі. Для мене вони дорогі. Хто змалечку все мав у достатку, той ніколи цього не зрозуміє. Я бережу свої речі, доводиться берегти. Скажу тобі, Станю, прямо: все, що зараз надіте на мені, — він смикнув себе за піджак, — і все, що зі мною, — він штовхнув ногою валізку, — нехай тут трохи, я не кажу, що я багатий, але все це моє, на все це я заробляю сам. І на їжу, і на житло, і на поїздку, і на книги, які я читаю, і на розваги, - Ондржей схвильовано підвищував голос, не даючи Станіславу заперечити, - на все це від початку до кінця я добув собі сам, ось цими руками. Мені нема кому за це дякувати, тільки самому собі, більше нікого…

Конфуціанці визначили б чашку, виходячи з того, на що вона  схожа, тоді як даоси показали на порожнечу в центрі, без якої вона не була б чашкою.

Справжній художник ніколи не бачить світ таким, яким він є, інакше це був би не художник.

Людина відчуває себе, свої думки та почуття, відокремленими від усього світу – і це його оптичний обман. Ця ілюзія стала в'язницею нам, що обмежує нас світом своїх бажань. Наше завдання — звільнитися з цієї в'язниці, розширивши сферу своєї участі до будь-якої живої істоти, цілого світу. Ніхто не зможе виконати це завдання до кінця, але спроби досягти цієї мети є частиною визволення.

Доля скла – розбитися.

Всі ми в стічній канаві, але деякі з нас дивляться на зірки.

Допомогти людині можна лише тим, щоб змінити її світогляд. А щоб змінити світогляд іншу людину, треба самому мати своє найкраще світогляд і жити відповідно до нього…

... давним давно він домовився сам із собою по парних днях дотримуватися постулату створеного Всесвіту, по непарних вважати його ніким-не-створеним-і-вічним, начебто як заковтує свій власний хвіст, - дві ці парадоксальні гіпотези вдалим чином уникали парадоксів один одного. А кожен високосний рік двадцять дев'ятого лютого вдаватиметься до нестримної соліпсистичної розпусти.

Наші молекули з'явилися зі зірок, які колись вибухнули і розлетілися по всій галактиці. Погляньте на Всесвіт очима учасників цієї події і зможете відчути себе величезними, а не маленькими піщинками в космосі. Будь-який астрофізик, що дивиться в космос, почувається великим.