Мені не під силу переробити цей світ, а отже, доведеться терпіти все, що в ньому є, включаючи тебе.

Що це за почуття, коли їдеш від людей, а вони стають все менше і менше, поки їх порошинки не розсіюються у тебе на очах? — це надто величезний світ височіє своїм склепінням над нами, і це прощання. Але ми схиляємося вперед, назустріч новому безумству під небесами.

Було б розумно, замість сердитися на навколишній світ, здобути в собі мужність діяти.

Так, світ – вразливе місце. І так, ми доклали до цього руку. Але краще за нас ніхто не здатний захистити його.

Війна жахлива, але світ часом набагато страшніший...

Немає жодної честі, щоб вставити всьому світу. Але й не вставляти також не можна. Інакше світ розслабиться і вирішить, що може обійтися без тебе. А ти не згоден. Тобі достеменно відомо: світ не може обійтися без тебе. Інакше навіщо тоді ти народжений?

... у світі правлять голод і любов.

Світ - це стічна канава, в якій ми борсаємося, намагаючись прибитися до берега. Господи вибач, та де він, цей берег? Ніколи до нього не прибитися, бо берега нема! Ми — щури, що тонуть у нечистотах, а тобі всі маяки мріють.

У цьому світі все наперед прощено і, отже, все цинічно дозволено.

Ми безперервно розмовляємо із собою про наш світ. Фактично ми створюємо наш світ своїм внутрішнім діалогом. Коли ми перестаємо розмовляти з собою, світ стає таким, яким він має бути. Ми оновлюємо його, наділяємо його життям, ми підтримуємо його своїм внутрішнім діалогом. І не тільки це. Ми також обираємо свої шляхи відповідно до того, що ми говоримо собі. Так ми повторюємо той самий вибір ще й ще, допоки не помремо. Тому що ми продовжуємо той самий внутрішній діалог. Воїн усвідомлює це і прагне припинити свій внутрішній діалог.