Якось, коли він був дитиною, згасла електрика, і його мати відшукала і запалила останню свічку. Ця коротка година, поки горіла свічка, була годиною чудових відкриттів: світ змінився, простір перестав бути величезним і затишно зімкнувся навколо них. Мати і син сиділи вдвох, дивно перетворені, щиро бажаючи, щоб електрика не включалася якнайдовше.

У холоді зимового вечора гарячі вікна зігрівають душу особливо затишною теплотою.

Я люблю тунелі. Вони символ надії: одного разу знову з'явиться світло. Якщо зовні зараз не ніч.

Чорні колись очі були тепер світло-карими, будь-який інший сказав би«вицвіли», але мені здається, це просто від надлишку внутрішнього світла.

Я не вірю в чорну та білу смуги. Я вірю в темні та світлі відтінки життя. Самий насичений чорний колір можна висвітлити – достатньо розбавити його світлими фарбами з минулого.

Я намагався зробити неможливе – намалювати саме світло.

Ця людина - сліпуча зірка. Я відбиваю це світло, і на душі світлішає, але іноді там дуже темно. Світліше, коли є надія, і темніше, коли розчарування.

Світити завжди,
світити скрізь,
до останніх днів денця,
світити —
і ніяких цвяхів!
Ось гасло моє
і сонця!

Не намагайтеся боротися із темрявою. Навіть не турбуйтеся про неї. Просто запаліть світло, і темрява піде. Засвітіть світло чистого розуму, і все негативне зникне.

Тінь живе лише за світлі.