Ночі як люди: цікавими вони стають далеко не відразу. Близько опівночі вони досягають зрілості, за два — повноліття; з другої до половини третьої — їхня зоряна година, але вже о пів на четверту вони починають зникати, а до четвертої години ранку від них залишається лише бліда тінь. Смерть їх жахлива... Справді, що може бути страшніше за світанок, коли пляшки порожні, а гості схожі на потопельників...
Перед сходом сонця є момент, коли все небо стає таким блідим, майже безбарвним... Це не зовсім сірий і не білий, мені завжди він подобався, бо коли на нього дивишся, віриш, що ось-ось станеться щось добре.
Це був справді дуже гарний світанок: і рожевий, і яскраво-червоний, і жовтий одночасно. Навколо настільки ні душі, що самотність стає абсолютною і ти відчуваєш себе частиною світу. Тебе немає - і ти скрізь. Абсолютний спокій, досконале поєднання з собою. Точка, в якій ти по-справжньому щасливий через те, що живий.
Мабуть, найкрасивіші почуття народжуються саме на світанку.
Музика — одна зі сторін мого життя, є безліч інших проблем та справ. Ще є світанок, ще є ніч, ще є море, є океан, є водні лижі, є багато, що мені дуже цікаво. Ще є моє кохання. І музика — один із аспектів мого життя.
Здавалося так холодно
Місяць на небі світанку,
Коли розлучалися ми.
З тих пір я не знаю години
Сумніший за схід зорі!
Щоб насолодитися сходом сонця, треба помилуватися зорею.
Світанок не настане!
Притулившись до плеча твого,
на зім'ятому ліжку
я слухаю в дрімоті нічний
найсолодшу казку кохання.
Приємно думати, що коли ми, нарешті, втомлюємося від цього світу, існує ще схід сонця.
Моє кохання було,
Як ранковий місяць,
Але ми розлучилися.
Тепер я все сильніше
Ненавиджу світло зорі.