Максимальний ступінь свободи буває лише у безумців. Мені хочеться бути залежним від когось. І щоб цей хтось залежав від мене.
Те, що він пропонував, було дуже привабливим. Тільки ризикну припустити, що повна свобода дій — це зовсім не те, про що мріє більшість жінок. Куди приємніше, коли тебе, немов квітка з клумби, хапають у оберемок і намагаються не випускати з рук — раптом хтось інший вкраде.
Але ми чомусь не замислюємося про те, що в цьому випадку результат тільки один - зірвана квітка обов'язково зав'яне.
Лише той гідний життя і свободи,
Хто кожен день за них йде на бій!
Кайдани стають непотрібними, коли в'язень падає духом.
За світанком захід сонця, за яким знову світанок. Море чистого повітря, дощ, вітер, гроза, туман, блискавки і знову море прозорого чистого повітря.
Сонце жовте, свіже і зовсім не пекуче, якого я досі ніколи не бачив. Трава така зелена, що іскриться під колесами. Блакитне чисте небо, якими і бувають зазвичай небеса, хмари – біліші, ніж сніг на Різдво.
І найголовніше - свобода.
Хвороба подарувала мені волю.
Психологічно майже всі вони були рабами — рабами віри, рабами собі подібних, рабами пристрастей, рабами користолюбства. І якщо волею доль хтось із них народжувався або ставав паном, він не знав, що робити зі своєю свободою. Він знову поспішав стати рабом - рабом багатства, неприродних надмірностей, рабом розпусних друзів, рабом своїх рабів.
Моя самота - це зовсім не самота, це моя свобода.
Свобода – надто сильна звичка.
Будинок, поділений навпіл, не зможе вистояти у бурі. Я думаю, що не зможе вистояти і уряд країни, яка наполовину складається з рабів, а наполовину – з вільних людей.