Ранок був тихий, місто, оповите темрявою, мирно ніжилося в ліжку.
Настало літо, і вітер був літній — тепле дихання світу, повільне і ліниве. Варто лише встати, висунутися у віконце, і одразу зрозумієш: ось воно починається, справжня свобода і життя, ось воно, перший ранок літа.
Це величезна ілюзія. Немає ні свободи, ні братерства, ні рівності. Судіть самі. Відповідальна людина не може бути вільною від боргу та зобов'язань, а людям безвідповідальним є ціна. Тепер щодо братства. Коли всі люди тобі брати, значить, ніхто тобі не брат. Рідних та коханих не може бути багато. З рівністю теж не виходить. Люди не рівні, і ніколи один із них не замінить іншого. Це – науковий факт.
— Я помітив, що ти фанат страшних пташиних кліток, — каже Луї.
- Вони не мої. Я їх ненавиджу.
- Що? Чому?
- Я люблю свободу.
Якщо ви не дозволяєте собі свободи, тоді ви не можете мати свободу.
Не хочу я зручностей. Я хочу Бога, поезії, справжньої небезпеки, хочу свободи, добра і гріха.
Любов живе лише тоді, коли є повага один до одного і свобода. Бажання володіти іншим як річчю - абсурд.
Навіщо, ти скажеш, розпалювати даремно
Вогонь вроджених сил,
Коли до боротьби втрачене прагнення
І дух колишньої в грудях давно спочив,
А всіма нами правлять щогодини
Лінь і порожній час?
З тих пір як у старій колісниці
Здійснює сонце в небі свій обхід,
Ужель діяння смертних ілюзорні?
Між істиною і брехнею є межа,
Чи наші сподівання і мрії безглузді?
І ось відповідь Природи:
— В уроках минулого запорука свободи.
- Воно того варте? Два тижні у ямі?
- Найлегший термін...
- Брехня! У ямі легко не буває. Там тиждень триває як рік. Це точно.
— Зі мною був містер Моцарт.
— Тобі дозволили взяти із собою програвач?
- Він був тут (показує на голову) і тут (показує на серце). Краса музики, її відібрати не можна. На вас музика так не діє?
— Ну, я в молодості грав на губній гармошці. Потім втратив інтерес. Тут від цього немає користі.
— Тут від цього величезна користь. Тобі це потрібно, щоб не забути...
— Не забути?
- Не забути, що у світі є місця, висічені не з каменю. Те, що в тобі є те, до чого не дістатись... Те, що не чіпатимуть. Це лише твоє. Розумієш? І нічиє більше. Тільки твоє.
- Про що ти говориш?
— Про надію...
Людина насправді вільна, але вона цього не усвідомлює.