— Я сказав їй, що ваші стосунки можна порівняти з відносинами Елізабет Тейлор і Річарда Бертона.
- Старі кінозірки?
- Так. У них був роман, наповнений пристрастю, сказати правду, вони ненавиділи один одного більшу частину часу, але незважаючи на це, вони постійно трималися за руки. Ви такі ж - б'єтеся, б'єтеся і б'єтеся, а потім бам, ви робите арешт. Це полегшення, блаженство у м'яких променях світла. А потім усе повторюється.
- Дякую, кеп. Одне питання: хто з нас Ліз Тейлор?
- Ні, ні, прошу не говорити.
— Та гаразд, учора ти запевняв, що ти взагалі Дакота. Тепер будеш Ліз — пишайся цим.

Нормальний чоловік терпіти не може сцени. Вони ставлять їх у принизливе становище, бо він у своїй, зазвичай, втрачає ініціативу.

Ми сваримося лише з тими, з ким потім хочемо помиритись. Решту ми посилаємо нах@й.

Я досі так і не зрозумів, навіщо люди довго сердиться один на одного. Життя і так непробачно коротке, нічого встигнути неможливо, часу так мало, що, можна сказати, зовсім немає, навіть якщо не витрачати його на всякі дурниці на кшталт сварок.

— Ви так віддані один одному. Невже ви ніколи не сваритеся?
- Ніколи. Я просто не бачу сенсу двом закоханим говорити один одному гидоти.
— Я казав колись те саме саме цьому шматку гівна.

Нам більше не потрібно боятися суперечок, конфронтацій, проблем із самими собою та з іншими людьми. Навіть зірки стикаються, і з їхніх зіткнень народжуються нові світи. Сьогодні я знаю, що це –«Життя».

Сварку можна забути ; почуття незручності ніколи не забувається.

Найгірша сварка може породити кохання. (І найсильніша ворожнеча зазвичай є результатом кохання.)

Коли двоє говорять і один із них сердиться, той, хто поступається, розумніший.

— А чому вони з Сереною посварилися цього разу?
— Через те, що одна любить іншу більше, ніж та любить першу.
— Як через це взагалі можна сваритися?!