— Пане Президенте, з нами летять російські журналісти. Я обіцяла, що ви розповісте їм про життя у Білому домі.
— У Білому домі немає  життя.

- Дивно, мій бос теж мене не любить.
— По-моєму, мене теж мій...
— Може, це закон природи?
— А може, це тому, що ви стирчите в кафе об 11.30, коли за вікном середа?

— Я в цьому не винен, — скинув голову Драко. — Усі вчителі мають улюбленців. Хоч би Герміона Грейнджер.
- І тобі не соромно! - приструнив його батько. — Якась простачка вчиться краще за тебе з усіх предметів!

Отже, панове, я вам заздрю. Попереду маєте цілий навчальний рік. Відмінний шанс привести порожню голову у напівпорожній стан.

— Що, чорт забирай, тут відбувається?
- Божественне втручання. Якщо ти вважаєш сатану Богом.

Якщо тобі кажуть, що все під контролем, — настав час панікувати.

- Я приїхав на води.
- Які води? Ми в пустелі.
— Мене погано поінформували.

Зв'язки — зв'язками, але ж треба, зрештою, й совість мати!

На вашу думку, народ існує, щоб забезпечувати вам ваше становище, а я вважаю, ваше становище існує, щоб дати народу свободу!

Мрію стати бумерангом. Тебе кидають, а ти їм назад у морду.