Моя ліва нога – Різдво, моя права нога – Великдень, чому б вам не зайти до мене між цими святами?

Демони живуть у пеклі, так? Скажіть це їм.

— Ти гадаєш, я забув? Мабуть, все ще ридаєш, коли бачиш по телевізору Рональда Макдональда!
— Зате я не боюсь літати!
— Літаки падають!
- А клоуни вбивають!

- Кажуть, ти набираєш команду.
— Раз про це стільки кажуть, мабуть, так і є.

— Вона  свідчила під присягою.
— Ну що ж, значить, вперше в історії хтось збрехав під присягою!

Міс Дженні сказала, що вона занадто стара, щоб ставити під загрозу вічне блаженство, ганяючи в церкву зі швидкістю п'ятдесят миль на годину, що гріхів у неї вже стільки, скільки вона  може дозволити собі за нормального способу життя, і до того ж вона повинна ще якось оселити на небеса і душу старого Баярда, особливо тепер, коли вони з молодим Баярдом гасають по окрузі, щодня ризикуючи зламати собі шию. Про душу молодого Баярда міс Дженні не турбувалася - у нього не було душі.

— Ти останнім часом нарікаєш на погані сни. Тобі сниться, що не можеш керувати крилами.
— Ще мені снилося, що я король кентаврів — це ж не означає, що я носитиму підкови.

— Як вам, дівчино, не соромно?
— Ви знаєте, може, це й жахливо, але не соромно.

- Ні, докторе Кокс, ви самі зробите всю свою роботу! А коли зробите, я подумаю — назвати вам пів дитини чи ні.
- Барбі, таке відчуття, що ти нарешті зробила операцію і вставила собі хребет.

— Вид у вас аж надто замучений.
— Замучишся, коли ніч на ланцюгу повисиш.
- Вас що, катували?
— Але я їм нічого не сказав...
— Він і не знав нічого, як і я.