Альберт Гібсон: — Можу заприсягтися, ти вважаєш її незайманою.
Гаррі Таскер: - Не сміш мене, їй всього... Скільки їй?
Альберт Гібсон: - Їй чотирнадцять років!
Гаррі Таскер: — Їй лише чотирнадцять років.

— Поясніть суду — чому двадцять років усе було добре, і раптом така трагедія?
— Вибачте, пане суддя, двадцять років тривала трагедія і тільки тепер все має бути добре!

- Hello всім! Опера викликали?
— Може, й викликали. Тільки ось чому замість нього перевертня надіслали?

Не всі народжуються ідіотами, багато хто цілеспрямовано до цього йде все життя.

— Я сумував за тобою.
— Вдаю, що вірю тобі.

Сподіваюся, моє невчасне воскресіння не зіпсувало вам вечір.

— Знаєш, що буде, коли я натисну на курок? Знаєш?
— Стеля стане іншого кольору.

Ставши людиною, ця істота не перестає бути твариною. Яка складна тут система зв'язків виникає: безперечна тварина, і до цього дня тварина, за всіма ознаками найдосконаліша тварина — активний рух, активне харчування, інстинкти, спільні для риби, змії, кролика та людини.
Інстинкти харчування, розмноження, турботи про потомство. Втім, останнє не у всіх. Не всяка рибка дбає про своїх дітей, деякі лише бризнуть спермою у відповідних обставинах. Але це й у людей буває...

—... ходимо разом, вистачить у героя грати. Герої тут довго не живуть.
- Вони ніде довго не живуть.

— Нам треба поговорити, Докторе Хаусе. Сестра Августина вірить у те, чого не може бути.
— Я думав, що у вас у вас робота така. ( — Сестра Августина вірить у те, чого немає.
— Я думав, це ваш прямий обов'язок.)