Яка дбайлива продавщиця — зважила старенькій п'ять кілограмів картоплі так, щоб тій нести було не важко.

— Цей будинок  може простояти без перебільшення років сто, якщо не більше!

— Звичайно! — перебив один із запрошених кравцем Зілей знавців. — Варто його тільки пересипати цеглою, підперти парочкою міцного колод, смастерити чотири нові стіни і пристосувати залізний дах, — тоді він може стояти і стояти, з ласки божого, до самого пришестя месії!

— А що потрібно?

— Сіль. Багато солі.

— Солі?

— Тут що, луна?

— А може, мені нову [служницю] розпитати?

— Ай та Карл Модестович, який спритний, німий вирішив розпитати! А вас часом не Миколою Чудотворцем кличуть?

– Іноді.

Знайомтеся, дівчатка, це мій брат Девід... і моя сестра!

Ти, звичайно, людина хороша. Душив мене з виразом щирого смутку на обличчі.

Я думала, ви ас, а ви у—двас?

— Треба поговорити із винним.

— Можна спробувати, але навряд чи він відповість нам — копи всадили в нього вісім куль.

My friends aren't far –

У back of my car lay їх body.

Коли знаходиш те, що знаходити не слід, найкраще вдавати, що ніколи не знаходив.