Затяжне самогризнення, на думку всіх моралістів, є найнебажанішим заняттям. Вчинивши погано, розкайся, загладь, наскільки можеш, провину і націль себе на те, щоб наступного разу вчинити краще. У жодному разі не вдавайся до нескінченної скорботи над своїм гріхом. Барахтання в лайні – не найкращий спосіб очищення.
Настає момент, коли або приймаєш себе такою, як ти є, або приречеш себе бути нещасною до кінця своїх днів. І без того інші намагаються зробити тебе нещасною, не треба їм допомагати.
Надавати б ляпас хоча б тієї, що в дзеркалі:«Здрастуйте, дівчино-дуре, як же ти примудрилася все ***ать?»
Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.
Сором перед людьми — гарне почуття, але найкраще сором перед собою.
Самобичування – все ж таки досить втомлива річ.
— Схаменіться! Поверніться! Я вам прощаю! Я все прощаю! Я прощаю вам все!
— Тільки я не прощаю себе!
Тільки дурень принижує себе — адже у світі багато людей, готових зробити це за нього.
— Вони дивляться на вас як на річ...
— Я — річ. Нарешті, слово для мене знайдено.
Жінки чомусь люблять гладити лезо ножа, який їх поранив. (Жінки люблять, щоб нож, що вражає їх, був красивий і жахливий.)