Щоразу, коли я запалю багаття, ти знаходиш спосіб спалити весь ліс.
Але коли руйнується життя, коли ламаємося ми самі, наука безсила... і жодні правила не допоможуть, ми маємо все це відчути...
Тут царюю я -
цариця-розруха:
я жеру паровоз,
зжираю машину.
Як дуну –
здуну фабрику пухом.
Як дуну –
здуну завод, як пушину.
Облетівши Землю в кораблі-супутнику, я побачив, якою прекрасною є наша планета. Люди, зберігатимемо і примножуватимемо цю красу, а не руйнуватимемо її.
На мою думку, людям подобається трохи помилуватися руйнуванням. Пісочні замки, карткові будиночки – із цього й починають.
Ха-ха, мабуть, я все ж таки мазохіст. Бо я отримую задоволення, коли власними руками руйную добрі стосунки з тими, хто колись був мені дорогий. Хоча... може, саме це називається свободою?
Ми всі припускаємося помилок. Ніхто не досконалий. Ні від кого не варто очікувати на ідеальність. Це дуже великий тиск, який запросто може нас роздавити.
Найболючіше спостерігати як те, за що боровся ти чи твої предки не шкодуючи себе, безжально руйнують люди з роздутою зарозумілістю, що дали собі право вершити долю тисяч людей.
Зруйнувати світ — це остання відчайдушна спроба не дати цьому світові зруйнувати мене.
Треба зруйнувати міф про вічне кохання, основу нашого суспільства, причину наших бід.