Тут треба говорити віч-на-віч... щоб душа читалася на обличчі, щоб серце позначалося в звуках слова. Одне слово, сказане з переконанням, з повною щирістю і без вагань, віч-на-віч, набагато більше означає, ніж десятки аркушів списаного паперу.

— Може, обговоримо, що з тобою відбувається чи як?
- Або як!

Я не озирався: я давно з досвіду знав, що варто подивитись на когось — і не обминути розмови.

Представники роду людського, за рідкісними винятками, люблять поговорити; питання лише у тому, як викликати їх на відвертість.

Не можу я говорити з тобою
Ні мовчанням, ні словами,
Навіть музикою більше не сподіваюся.
Може бути місяцем або ароматом
фіолетових квітів, вином, або
музикою страждаючою, ноктюрною.
Може вночі тільки шумом листя,
вітром, зірками з тобою не сплячою.
Може за допомогою місяця, якщо вже буде
Запах її фіолетовим п'янким.
Може й словами, якщо вночі їх обміркувати.
Не можу говорити з тобою, не можу я.

Він відчув, як приємно, коли є з ким поговорити, окрім самого себе та моря.

Хоч би як ти говорив, формально чи неформально, завжди дивися в очі слухачеві. Чемне вітання слід вимовляти один раз, на початку розмови, і більше не повторювати. Говорити, опустивши погляд, неввічливо.

Говори, що думаєш і думай, що кажеш. Дотримуючись цього правила, проблем було б менше.

- Ну, хто ж він?
- Не знаю. Не хотів розмовляти і пішов у себе, як равлик. Найцікавіший суб'єкт.

Коли ти не можеш поговорити про це зі своєю найкращою подругою, то це не жахливо – це повна дупа, твою матір!