Я служив за різними відомствами, але всі ці дев'ять посад були схожі одна на одну, як дві краплі води: я мав сидіти, писати, вислуховувати дурні чи грубі зауваження і чекати, коли мене звільнять.
Вони вічно поспішають на роботу, — я бачив їх тисячі, зі сніданком у кишені, вони біжать як божевільні, думаючи тільки про те, як потрапити на поїзд, у страху, що їх звільнять, якщо вони запізняться. Працюють вони, не вникаючи у справу; потім поспішають додому, боячись запізнитися на обід; увечері сидять удома, побоюючись ходити глухими вулицями; сплять з дружинами, на яких одружувалися не з любові, а тому, що у них були гроші і вони сподівалися забезпечити своє жалюгідне існування. Життя їх застраховане від нещасних випадків. А в неділю вони бояться занапастити свою душу. Наче пекло створено для кроликів!
Найшкідливіша робота у чиновників. Більше за них шкоди не завдає ніхто.
Найважливіша річ – не дати твоїй роботі змінити твоє життя і надто сильно на тебе впливати, тому що можна збожеволіти.
У цьому весь Гарріс: він охоче бере найважчий тягар і покірно звалює його на чужі плечі.
Тільки дурні приступають до важливої роботи з поганими інструментами.
Я заплатив життям за свою роботу, і вона коштувала мені половини свідомості.
Жебрак із собакою сидить на вокзалі. Йому простягають гроші. Він :
— Ні, дякую. У неділю я не працюю.
... працюємо - ніхто не бачить, а вип'ємо - кожному видно.