— Скажи, Костоправе, чи є боги? Я ніколи не вірила у богів.
— Не знаю, Пані. Я ще не зустрічав осмисленої релігії. Вони зазвичай непослідовні. Боги, судячи з описів їхніх шанувальників, переважно психопати з манією величі і параної. Не знаю, як вони живуть зі своєю одержимістю. Можливо, втім, що люди просто не здатні правильно інтерпретувати дії істоти, яка безмірно їх перевершує. Можливо, кожна віра — це потворний і брудний уламок істини. Можливо, і є сили, які ліплять наш світ. Але я ніколи не міг зрозуміти, навіщо богам у такому величезному світі хвилюватися через людські долі чи молитви.

Бог не там, де Йому призначать бути люди. Бог  скрізь.

Він зовсім не любить ходити до церкви, я ніяк не могла зрозуміти чому, а тепер зрозуміла, коли він сказав, що терпіти не може нікого слухати, окрім себе.

Чи вважаю я, що християнська релігія існуватиме вічно? У мене немає  жодних підстав так думати. До її виникнення світ знав тисячі релігій. Усі вони мертві. Ні, я вважаю, що християнство та його бог  не будуть винятками із загального правила. Вони, у свою чергу, повинні зникнути і звільнити місце для іншого бога і ще дурнішої релігії.

Біль життя набагато могутніший за інтерес до життя. Ось чому релігія завжди долатиме філософію.

Для теоретиків незнання і непізнаваність Бога краще ілюзорного знання, для споживачів потрібен відчутний, земний Бог.

Так, істинно віруючого НЕ зміниш з дороги. Ніякої силою, куди б він не йшов, якою б мовою не говорив, і яку б релігію не сповідувала. У серці він буде зберігати свою істину, з нею буде жити, з нею і помре.