- Як ти себе почуваєш?
- Як слимак.
- Чого?
— Як слимака, як слимака. Равлик без раковини. Дійшло?
- На світі стільки класних жартів про рану, а ти вибрав про слимака. Ти безнадійний.
Розкіш тривалого спілкування двох людей полягає у можливості вже після того, як зарубцювали рани, нескінченно довго з'ясовувати деякі обставини минулого, що мають першорядне значення, але не до кінця зрозумілі.
Тварини часто гинуть від елементарних ран, бо кусають руки лікаря, розлизують шви та зривають накладені пов'язки. Те саме відбувається з людьми, які починають розколупувати колишні образи замість того, щоб пробачити їх і дозволити їм згладитися.
Час має звичай зарубцьовувати рани. Так, вони будуть нити. Сірими осінніми вечорами. У разі зміни погоди. Після тяжкого похмілля. Але хворіти по-справжньому вже будуть нездатні. І в цьому головна краса життя: безперервний рух.
Хочете мене вбити - цільтеся в голову. Там усі проблеми. Від пострілу в живіт вмирають півдня. Я бачив таких на війні, солдати ходять із кишками в руках, як із брудною білизною.
Діти показують свої шрами, як медалі. Для закоханих шрам це секрет, який незабаром буде розкритий. Шрам це те, що буває, коли слово стає плоттю. Це так легко: показати рану — величний шрам, здобутий у бою. І так важко показати прищ.
У важкі моменти він ніби покривав рани своєї душі не бальзамом, а щільним шаром фарб, не даючи розбитись серцю.
Якщо хтось роздратований — краще не намагатися заговорити з ним, хай навіть по-доброму. Він схожий на пораненого, якому навіть лагідне погладжування дратує рану.
Як знайти і підібрати нитки колишнього життя, як жити далі, коли в глибині душі починаєш розуміти, що повернення до колишнього немає? Є речі, які не вилікує час, деякі рани йдуть так глибоко, що не гояться ніколи.
Людина, поглинена думкою про помсту, не дає зарости своїм ранам, які інакше вже давно б зцілилися і зажили. (Той, хто замишляє помсту, розбещує свої рани, які інакше вже давно б зцілилися і зажили.)