— Дін, що ти робиш?
- Шукаю дорогу.
— Ти думаєш, що вона в шафі?
- Ми в раю, Сем, наші спогади реальні, а по телевізору Кас. Буде закономірніше, якщо дорога опиниться в шафі.

Сад квітучий, подруга та чаша з вином -
Ось мій рай. Не хочу опинитися в іншому.
Та ніхто не бачив небесного раю!
Тож поки що будемо втішатися в земному.

- Пам'ятаєш, як ми уявляли собі рай?
— Пам'ятаю, як ти його уявляла.
- А ти як його уявляв?
- З тобою. У будь-якому місці, у будь-який час... аби з тобою.

Хороші дівчатка вирушають до раю, а я хочу об'їхати весь світ.

Щоб знайти свій власний рай  – відпусти все.

Якщо рай  і існує, то там, напевно, всюди ростуть кульбаби.

Туреччину трохи псують турки, але в іншому це райський куточок.

Того, що зроблено – не забути, але ми звикаємо. Життя продовжується. Я все ще вірю в рай, але тепер я знаю, що його не потрібно шукати - це не місце на карті, це коли ти почуваєшся частинкою чогось більшого. Злови цей момент, і він буде вічним...

У райських садах троянда закохана в солов'я, а соловейка — в троянду.

Спокій, камін, книги, тиша... Насамперед у цьому бачили одне міщанство. Тепер це мрії про втрачений рай.