— Якщо чесно, після всього, що було, ти ставишся до мене так, наче моє місце за дитячим столиком.
— Сем, я не вибачатимусь за те, що захищаю тебе.
— Отож, що ти робиш, на твою думку?
— Пам'ятаєш, що сталося востаннє, коли нам дісталися квитки у першому ряду на шоу Михайла та Люцифера? Я пам'ятаю. Ти помер і потрапив у пекло. І, бачиш, цього разу не Апокаліпсис шукає нас, а ми його. Мені начхати, що буде зі мною, завжди так було. Але мені не начхати на те, що буде з моїм братом.
- Дін, ми вирушимо в це місце і врятуємо Джека та маму. Разом. І якщо щось трапиться, ми впораємося з цим разом. А якщо ми помремо... то теж разом.

Це справжнє щастя — зустріти когось, кому можеш розкрити душу і хто приймає тебе таким, яким ти є. Я дуже довго чекав цього дня, щоб стати чимось більшим, ніж я є. І з Беллою я відчуваю, що близький до цього. Скільки б часу ми не провели разом, мені завжди буде мало. Давай почнемо з вічності?

Ми маємо бути разом. Тобто триматись разом. Лише так зможемо вижити.

Дивлюсь у дзеркало, а у відображенні бачу не себе, а тебе. Так і має бути. Люблячі стають відображенням один одного. Я не можу без тебе і знаю, що ти не можеш без мене. "Разом назавжди". Повторюй за мною... Допомагає.

Коли ми разом я щиро дивуюсь своєму щастю.

Зрештою, навіть у найглибшому ніде вдвох — не так уже й страшно.

Щастя як шоколад. Треба їсти його разом, а то й шоколаду перехочеться, і зуби стануть того кольору, коли усміхнешся тільки мамі та зубному лікареві.

Коли люблять, то просто люблять і хочуть бути разом, хоч у чорта в дупі, але разом. А коли не хочуть, вигадують усілякі приводи. Іноді дуже благородні.

Нам добре разом. І не має значення, яку форму набуде це«добре» — якщо двом цього достатньо, то всі відмінності втрачають значення.

Порізно ми часом здається трохи неповноцінними, а разом, перетворюючись на єдине ціле, стаємо могутньою силою.