Вчора розмова з Вас[іліем] Ів[ановичем] про Самарське життя. Сім'я це тіло. Кинути сім'ю - це друга спокуса - вбити себе. Сім'я - одне тіло. Але не піддавайся третій спокусі — служи не сім'ї, а єдиному Богові. Сім'я вказівник того місця на економічній драбині, кот[орее] повинен займати людина. - Вона  плоть ; як для слабкого шлунка потрібна легка їжа, так для слабкої, розпещеної сім'ї потрібно більше, ніж для звичної до поневірянь.

Докладніше

Той, хто жив доти щоденними компромісами, раб в одну мить («Бо як інакше...») впадає в непримиренність —«Все чи нічого». Свідомість народжується в нього разом із бунтом.

Докладніше

Надія жінка дрібна, доладна і миловидна, коли вона  порожня. Незважаючи на те, що завжди я бачив її в брудній чорній сорочці і в одній і тій же відрепаній кубовій куртушечці, вона, коли порожня, не жалюгідна, а баба як баба, але на брюху на неї шкода дивитися. Черево у неї велике, і видно, що вона гарна. Вона  ходить легко, береже своє черево. Все питання, всі сили організму йдуть, очевидно, туди, в черево, зате вже все інше платиться за це. Особливо особа. Обличчя худе, витягнуте, з здовжними зморшками біля рота і жовте, як мокрий пісок. У губах теж щось незвичайне, наче губиусохли, а зуби виросли, як у білки, довгі, гострі, вузькі. Щось смертно-страшне та жалюгідне було й раніше. Але тепер і очей немає. Очі каламутні, дивляться і не бачать.

Докладніше

Для когось ледарство - мати всіх пороків, кінець її - найжорстокіше рабство і смерть. Для когось ледарство – випробування. Не було гіршого покарання для російського мужика 18-19 століття, як дивитися«прив'язаним до стільця» на працюючих друзів. Кажуть, витончену цю страту придумали промисловці-німці в Росії. Німці взагалі добрі психологи, коли справа стосується стимуляції праці. Але біда — покласти німецьку психологію на російський ґрунт. Через асфальт міста проб'ється мутант бунту. Не привітатись нікому.
Я в духовному малі, тому дотримуюсь витяжки з власного життєвого досвіду. Для мене ледарство – це привід до зібраності та внутрішньої дисципліни. Святість як різновид свободи вимагає від людини колосальних внутрішніх зусиль, бо легше цю свободу комусь віддати — кинути до ніг авторитету, щоб звільнитися від вантажу відповідальності. Не кожен здатен нести свободу. Більшість людей воліє свободу продати за сочевицю, як Ісав продав своє первородство Якову. Святість подужає не кожен. За вдачею більшість із нас — раби умовностей. Зрозуміти самого себе, ідентифікувати власнуособистість – це ознаки первородної свободи. Але первородна свобода – тяжка ноша. Повірте на слово. Простіше за сочевичну юшку...

Докладніше