... Темрява, що прийшла зі Середземного моря, накрила ненавидиме прокуратором місто. Зникли висячі мости, що з'єднують храм зі страшною антонієвою вежею, опустилася з неба безодня і залила крилатих богів над гіподромом, хасмонейський палац з бійницями, базари, караван-сараї, провулки, ставки... світлі...

Зі мною серйозно щось не так. Наче в мені якась темрява, яка часом приголомшує, і я не знаю, звідки вона. Але, гадаю, це через неї я роблю ці шалені речі.

Яка різниця? Коли вимикаєш світло, все одно стає темно.

— Я відома знаннями в галузі чаклунства та оккультизму.
-... Ви черниця!
— Обговоримо мої частково пригнічені інтереси до пітьми та зла іншим разом.

Темрява дарує міць, але натомість забирає тебе всю. Ти вже ніколи не належиш собі, і якщо їй завгодно нагадати тобі місце - вона  жбурляє тебе в бруд. Не бруд про тебе, а тебе в бруд.

Темрява – справжня пітьма – це не відсутність світла. Це впевненість у тому, що світло ніколи не повернеться. Але світло завжди повертається, щоб ми побачили те, що нам знайоме: будинок, сім'ю... Але й те, що зовсім нове для нас, або те, чого зовсім не помічаємо. Він показує нам нові можливості та способи досягнення нових цілей.

Краса в очах дивиться. Є люди, здатні відкрити безліч очей. Хтось сказав:« Очі — дзеркало душі». Так що ми дивимося в очі, щоб побачити природу душу. Часом, коли ми дивимося в очі, трапляється, що ми бачимо очі, очі…, в яких не видно душі, лише темрява. І ми дивуємось, де ж краса? Нема  краси в очах без душі.

Я більше не вірю ні в Світло, ні в Темряву. Світло це просто потік фотонів. Темрява – це просто відсутність світла.

Не треба вогню! У темряві, мамо, мріяти веселіше.

А знаєш, за що я найбільше любив твою маму? Вона  завжди допомагала мені знайти світло у темряві.