Вкажіть мені промінь надії серед темряви, що оточує мене, і не штовхайте мене в прірву, але підтримайте, тому що в мене підгинаються ноги.

Іноді у дитинстві з нами трапляються жахливі речі. Вони можуть визначити, ким ми станемо, хочемо ми цього чи ні. Деякі стають сильнішими. Люди, які допомогли мені пережити трагедію, відповідальні за те, ким я став сьогодні. Але я знаю, що мені пощастило. Не всі одержують таку. Не знаю, де я опинився б без неї або ким би я став.

Єдине, що має значення, чи поруч із тобою хлопець, коли він тобі потрібний. Інакше ти зустрічаєшся зі муром.

Варто нам загрузнути в лайні, ти тут як тут із лопатою.

Не здумай забувати, Астрід: ти — моя дочка і ти — досконалість. Запам'ятала?

Бачити навколо радість, доброзичливість і взаємну підтримку було так здорово – прекрасне нагадування про те, наскільки важливі у житті любов і сім'я.

Підтримка украй важлива штука. Коли на сходнях, подолавши півдорозі, ти відчуваєш, як у тебе тремтять коліна, тебе охоплює страх, тобі здається, що ти здурив, — найближча людина простягає тобі руку і киває: так, ти справді здурив, але в цьому немає  нічого страшного.

Небагато надії, хай навіть безнадійної надії, нікому не може зашкодити.

Будь-яка влада існує рівно до тих пір, поки у неї є підтримка більшості населення, нехай навіть іноді ця підтримка виключно мовчазна. Влада кардиналів тримається на одному страху, а страх - дуже ненадійний фундамент.