- Я не можу більше чекати.
— Я думала, що ваше терпіння нескінченне.
— Оскільки простір і час викривлені, рано чи пізно нескінченність закінчиться там, де вона почалася. Як і я.

Людина – це частина цілого, яке ми називаємо Всесвітом, частина, обмежена у часі та у просторі.

У перехідні періоди — а таким для мене був останній тиждень і теперішній момент — мене часто охоплює сумне, але спокійне здивування власною бездушністю. Я відокремлений від усіх речей порожнім простором, через межі якого навіть не прагну пробитися.

— Наскільки ви знайомі з теоріями порядку в межах всесвіту?
— Ви маєте на увазі теорію світобудови Ейнштейна?... Я, признатися, не сильний у ній…
— Зараз я спробую викласти вам більш популярно: уявіть Всесвіт шести вимірів. Ну, перші чотири проходять у школі – це довжина, висота, ширина та фактор часу. З двома іншими трохи складніше. Це сфера матеріального впливу та сфера уяви. Звідси шестивимірність простору, а не чотиривимірність, як помилково стверджував цей ваш… ну, цей ваш…
— Ейнштейн?
- Так, Ейнштейн. Розумієте?
— Зізнаюся, не дуже. Я художник і звик мислити образами, а чи не вимірами галактик.
— Художник… художник… Добре. Перейдемо на образне мислення. Вас влаштовує формула, що все, що створено нашою уявою, має десь існувати у всесвіті?

Немає простору та часу, а є їхня єдність.

Кожне місто - Нью-Йорк, Чикаго - з усіма своїми мешканцями здалеку здається просто вигадкою. І не віриться, що і я існую тут, у штаті Іллінойс, у маленькому містечку біля тихого озера. Всім нам важко повірити, кожному важко повірити, що всі інші існують, тому що ми надто далеко один від одного. І як же втішно чути голоси і шум і знати, що Мехіко – Сіті все ще стоїть на своєму місці і люди там так само ходять вулицями і живуть…