Це справжня гармонія! Те, з чим не зрівняється ніяка живопис, ніяка музика, про що однієї поезії дано спробувати розповісти. Ось що може втихомирити будь-яку тривогу, викликати в душі захоплення! Коли я дивлюся на таку ніч, мені здається, ніби на світі немає  ні зла, ні горя, адже звичайно, і того й іншого буде менше, якщо частіше слухати велич природи, і, споглядаючи подібний вигляд, люди частіше дбатимуть не про себе.

Ми надто багато часу стирчимо у кімнатах. Занадто багато думаємо у чотирьох стінах. Занадто багато живемо і зневіряємося під замком. А на лоні природи хіба можна впасти у відчай?

А кому дякувати за заходи сонця? Тільки не втручайте сюди Господа Бога! З Ним розмовляють дуже тихо. Я хочу запитати, кого зграбастати і поплескати по плечу і сказати: дякую за сьогоднішнє солодке ранкове світло, дуже вдячний за надзвичайну красу придорожні квіточки і за трави, що стелиться за вітром. Це теж дари. Хто заперечує?

На початку ставлення до природи було споглядальним. Дух  привласнював її, оформляв і милувався нею. У Новий час, ставши наукою, дух  почав її катувати, ставити експерименти. А ось тепер, ставши технологією, дух  її вбиває.

Людина – частина природи, а не щось їй протилежне. Його думки і рухи слідують тим самим законам, як і руху зірок і атомів. Порівняно з людиною фізичний світ великий.

Молоко – це дивовижна їжа, приготована самою природою.

Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.

Ти думаєш, що добро породжує тільки добро, а зло - тільки зло? Ні, вони не виключають одне одного. Ти колись чув про принцип вогню? Соснові шишки заклеєні смолою; під час лісової пожежі смола тане, шишки лопаються і тисячі насіння розлітаються землею. Отак і народжуються нові сосни. Люди дивляться новини та бачать лише жахи пожежі. Вони не бачать, що земля відроджується і стає сильнішою і родючою. Це необхідне зло, Пол. Так улаштований світ. Без пожежі ми не мали б лісу.

Але не в одних віршах поезія: вона  розлита скрізь, вона довкола нас... Подивіться на ці дерева, на це небо — віє всюди красою і життям; а де краса та життя, там і поезія.

Ранок був чудовий. Саме щастя, здавалося, висіло над землею і, відбиваючись у діамантових росинках, манило до себе душу перехожого... Ліс, оповитий ранковим світлом, був тихий і нерухомий, ніби прислухався до моїх кроків і цвірінькання пташиної братії, що зустрічала мене висловлюваннями недовіри і... Повітря було просякнуте випарами весняної зелені і своєю ніжністю пестило мої здорові легені. Я дихав їм і, окидаючи захопленими очима простір, відчував весну, молодість, і мені здавалося, що молоді берізки, придорожня трава і майські жуки, що гули безупинно, розділяли це моє почуття.«І чого там, у світі, — думав я, — тісниться людинау своїх тісних халупах, у своїх вузьких і тісних ідейках, якщо тут такий простір для життя та думки? Чому він не йде сюди?