Не кожен православний повністю усвідомлює істини православ'я.

Скільки шалених прохань, клятв, заклинань, тяжких і радісних зітхань почула на віку навіть проста ікона з сільської хати! Скільки сліз окропило і оживило її дерево, скільки поцілунків висвітлило її фарби, скільки душ вона зігріла, окрилила і наділила стійкістю жити… Якщо постояти в тиші перед старою іконою, починаєш чути зітхання та благання, клятви та ридання. Плоскі очі на святому образі раптом наливаються світлом і знаходять обсяг.

Часто зовсім не потрібен старець, потрібен просто друг.
Цей тотальний пошук старців у наш час є ознакою глибокої самотності. Люди самотні й часто нікому не потрібні зі своїми проблемами:«А ти знаєш, мені погано на душі...» - Та всім погано! Кому зараз добре?» А краще б інакше:«Ти здоровий? Як у тебе справи? Чи все в тебе добре? Це нормально — цікавитись людьми, питати. Взагалі існує таке святе запитання:«Як у тебе справи? Чим я можу тобі допомогти?"

Наберемося мужності визнати, що російське рабство невіддільне від православ'я. Так, принаймні, я думаю. Як і рабство мусульманське – від ісламу.

Для сім'ї потрібна православна містика. Вона  пом'якшує прикрощі нещасної сім'ї, вона  освітлює щасливу сім'ю світлом найвищої поезії.

Ті, хто обрав шлях християнства, нехай не очікують нічого, крім Хреста.

Серйозний крок  до православ'я, бо назвавшись одного разу християнином, ти спалюєш за собою мости прожитого життя, в якому ти був просто ти. Тепер ти раб Божий і в рабстві цьому радісному черпаються сили і для негараздів, і для поразок, і для ущемленого самолюбства, і для найвищого мистецтва жертовної любові.

Життя мінливе, як море. Любов до ближнього – найбільша насолода, подяка Богові за дар дружби.

У православ'ї: за мирянином один біс ходить, а за батюшком — десять.

Православна віра - це праця серця, крім того, що праця розуму.