Будь ласка, Господи, жодних сусідів, будь людиною, дуже Тебе прошу.

Життя слід спостерігати із вікна вагона.

Поїзди – чудові; я обожнюю їх, як і раніше. Подорожувати поїздом означає бачити природу, людей, міста та церкви, річки, – по суті це подорож життям.

Як казала моя мама... Вона  завжди казала:«Випадковий поїзд може призвести до потрібної станції».

Відома теорія, багато разів доведена практикою, що як би велика кількість людей вже не знаходилося у вагоні, завжди може увійти ще одна людина. Спочатку однією ногою, потім двома ногами, з курткою, затиснутою між дверима, але увійде. Тобто метод математичної індукції невблаганно доводить: у вагон може зайти безліч людей.

Коли паровоз на паровоз летить, взаємна аварія виходить, однак.

Ніде так швидко не розмовляєш із людьми, як у поїзді, у в'язниці та в пивній.

Краще сісти в поїзд і їхати, невідомо куди, з надією на краще, ніж залишатися там, де кожен куточок просякнутий твоїми сльозами.

Поїзди йдуть на північ серед сивих трохи лісів. Потяги йдуть на захід. Потяги йдуть на південь. Поїзди обертають землю, як білка колесо. Танець розпочато. Сосни скачуть. Люди плачуть та співають.

Подивіться – навколо нас люди всіх класів, усіх національностей, різного віку. В протягом трьох днів ці абсолютно чужі один одному люди нерозлучні - вони сплять, їдять під одним дахом. Проходить три дні, вони розлучаються, щоб ніколи більше не зустрітися, і кожен йде своїм шляхом.