Звичайно, закриваюся! Я ж божевільна, ідіот! Пам'ятаєш, ти сказав мені, що в мене плями від поту під пахвами? Я після цього ревла весь день кожні п'ятнадцять хвилин! Я не впевнена в собі, у мене бувають напади паніки, у мене клаустрофобія, бактеріофобія та фобіофобія. Я розмовляю з собою, з кішкою, із трьома психотерапевтами, іноді кішка відповідає мені голосом матері. А вчора, коли хірургічна сестра дала тобі гумові рукавички, я мало не прикінчила пацієнта, якому зашивала ногу, бо я уявила, як ви з нею займаєтеся сексом на ящику з біфштексами. Чому біфштекс? Тому що мій батько кружляв роман із продавщицею м'яса. А ще я божевільна!

Між мною та рештою світу — величезна прірва. Така широка, що моїм почуттям її не перетнути. Крики глухнуть, і того боку досягають лише стогін і мукання.

Поставте Віру на місце і більше не чіпайте руками!

Коротке, щоденне зближення з людиною не обходиться ні тому, ні іншому задарма: багато треба і з того й з іншого боку життєвого досвіду, логіки та серцевої теплоти, щоб, насолоджуючись лише перевагами, не колоти і не колотися взаємними вадами.

У кожного почуття та думки є своя ціна.

Розумію, що почуття важко контролювати. Але все ж таки... не дозволяйте своїм швидкоплинним почуттям нашкодити іншим без особливих на те підстав. Будьте уважні.

... навіть у той час, коли зникає сила і розум людини, вдячність і ніжність продовжують жити в серцях.

... та й у кожної жінки, навіть пересічної, коли вона  насправді любить, кохання несумісне зі приниженням, бо справжнє кохання теж честолюбне.

Ми можемо ставитися до людей добре, але це не означає любити.

Знаєте це почуття: коли стоїш ось так, на краю урвища — так і тягне стрибнути?... У мене його немає.