Любов до того чи іншого міста обумовлена ​​почуттями, які довелося випробувати, а чи не самим містом.

Велике мистецтво життя - це сприйняття. Відчувати, що ти існуєш, навіть через біль.

Постарайся знайти душевну рівновагу в ті хвилини, коли ти почуваєшся найменшою з людей.

Нікого ні в чому не переконуй. Коли чогось не знаєш – запитай чи докопайся сама. Але, здійснюючи вчинки, будь подібна до річки, що безмовно струмує, відкрийся енергії.
Вір – – просто вір.
Вір, що ти можеш.
Спочатку ти перебуватимеш у розгубленості і сум'ятті. Потім прийдеш до висновку: всі думають, ніби дурять. Всі люди, скільки не є їх на землі, схильні припускати гірше: всі бояться хвороби, вторгнення, напади, смерті - так спробуй повернути їм втрачену радість буття.
Будь світла.
Перепрограмуй себе так, щоб щохвилини приходили тобі на думку лише такі думки, які змусять тебе рости. Якщо впадеш у лють чи сум'яття, постарайся сама посміятися з себе. Смійся, регочу над цією стурбованою, пригніченою, тужливою жінкою, впевненою, що її проблеми – найважливіші. Смійся з цієї абсурдної ситуації, бо ти – це прояв Матері. А ще вір, що Бог – це людина, яка дотримується правил. Насправді більшість наших проблем зводиться до цього – до необхідності дотримуватися правил.
Зосередься.

Ти така, в яку віриш. Не варто повторювати, як усі, хто вірить у«позитивне мислення», що ти – кохана, що сповнена сил чи здібностей. Не треба собі твердити, бо ти й так це знаєш. А якщо раптом засумнівалась, – гадаю, що на цьому етапі сумніви мають виникати досить часто, – зроби те, що я запропонувала тобі. Замість того, щоб намагатися переконати себе, що ти краще, ніж думаєш, просто посмійся. Посмійся над своїми турботами та тривогами, над своєю невпевненістю. З гумором постався до нападів туги. Спочатку буде важко, але поступово звикнеш.
А тепер повернись і йди назустріч всім тим, хто думає, ніби ти знаєш усе. Переконай себе в їхній правоті - бо всі ми знаємо все, просто в це треба повірити.
Вір.

Почуватися беззахисною і бути насправді беззахисною зовсім різні речі.

Але навіть якщо Ти не відгукнешся, навіть якщо я назавжди Тебе втратив, навіть якщо залишок життя я приречений шкутильгати до сходу зорі — мені вже не страшно:«Бо ангела я бачив віч-на-віч, а життя моє врятовано».

Сумуючи за ним, вона  намагалася розібратися в собі та у своїх почуттях і зрозуміти нарешті, чому вона  так реагує на його дотик. І знаходила єдине пояснення цьому: кохання.

Уве чудово розумів, коли дружини подруги дивувалися: як це – з власної волі вставати зранку і весь день проводити з цим дундуком? Уве і сам дивувався: як? Він зібрав для неї книжкову шафу: вона  набила його книжками, в яких від кірки до кірки суцільно про почуття. Уве ж цінував лише те, що можна побачити, помацати. Бетон та цемент. Скло та залізо. Інструмент. Передбачувані речі. Прямі кути та чіткі інструкції. Проектні моделі та креслення. Предмети, які можна зобразити на папері. Сам Уве складався з двох кольорів – чорного та білого.

Той, кому нема чого втрачати, може всього добитися, того, хто не чутливий до болю, ніщо не поранить.

Минули почуття назавжди залишаться частиною твого життя.

Чоловікам подобається переважно жіноче тіло, а жінкам – чоловічий мозок. Ось і трахкають кому що подобається.