Люди готові заздрити навіть гарним похороном.

Людина може прожити хороше життя, бути гідною, давати милостиню. Але, зрештою, кількість людей, які прийшли на його похорон, залежить переважно від погоди.

Похорон для живих. Мертвим вони ні до чого. (Похорон не для мертвих. Вони для живих.)

— Коли проб'є мій час, поховайте мене в морі.
- Де?! Де?
— У морі, заразом і розважитеся.
— Що означає — розважимося?
— Виїдете на природу, візьмете напрокат човен, бутерброди.
— І викинемо твоє тіло за борт, чудову розвагу.
— Усі довкола думають, що добре мене знають. Вони думають хтось, а Джек Геллер нас не здивує, а тут скажуть, поховав себе в морі, це він зовсім.
- Боюся, так і скажуть.
— Аби говорили.

Ні, поки людина вмирає, її можуть любити, ненавидіти, оплакувати, але варто їй померти, і вона перетворюється на головну прикрасу офіційного суспільного свята, сповненого всіляких складних формальностей.

Ваша присутність на похороні скасовується.

- Шкода, що мені довелося пропустити це.
- Ти про що?
— Які шанси побачити власний похорон?

Ніхто не обнесе камінням ту ділянку безіменної землі. На краще: нехай у коробках лежать ті, хто спокійно жив, а на кістках таких, як вона, ростуть дерева, співають плоди.

На похороні завжди несуть ту саму нісенітницю. Кажуть, яким ти був милим, чудовим і повним життя, і що прийшов твій час, і шляхи Господні несповідні. Ніколи не скажуть нічого поганого. Ти можеш бути хоч гігантським лайном в унітазі, і все одно запахнеш трояндою.

Людина помирає тоді, коли перестає змінюватися, а похорон просто формальність.