А що ти нервуєш? Через шрами? Сказати, звідки вони? Іди сюди, дивись на мене.
У мене була дружина, вродлива! Як ти! Вона  казала мені, що я надто сумний. Що мені потрібно більше посміхатися, вона  була гравцем, і заборгувала великим акулам, одного разу вони їй порізали обличчя, у нас не було грошей на операцію, її це вбивало. Я лише хотів, щоб вона  знову усміхнулася, я хотів, щоб вона  знала, що мені начхати на шрами, тому я вставив лезо собі в рот, і зробив це, сам із собою. І знаєш, що? Вона  не могла мене бачити, вона  пішла. Тепер я бачу всю іронію, тепер завжди усміхаюся.

— Зверніть увагу! У вас на руці кривава пляма.
- Це дрібниці! Важливо, що у мене на губах усмішка.

Посмішку не можна зловити, затиснути в долонях, обстежити міліметр за міліметром, запам'ятати... Вони вислизають, їх можна лише вгадувати.

Станіслав примудрився зберегти доброзичливий вираз обличчя і навіть ввічливу усмішку (а мимовільне посмикування лівого ока можна списати на наслідки старої контузії).

У неї особа, яка створена для того, щоб усміхатися.

Вип'ємо за те, щоби померти з посмішкою. А наші вороги нехай плакають!

За її усмішкою ховався якийсь душевний надлом.

Я знаю, що, коли я віддаватиму її іншому, мені буде дуже боляче. Але одна її посмішка буде коштувати всіх моїх страждань, одна її посмішка зцілить мій біль.

Іноді ваша радість виявляється у посмішці, а іноді й посмішка може стати джерелом радості.

Можна посміхатися, посміхатися і бути негідником. (Можна жити з посмішкою і з посмішкою бути негідником…)