Світ - це стічна канава, в якій ми борсаємося, намагаючись прибитися до берега. Господи вибач, та де він, цей берег? Ніколи до нього не прибитися, бо берега нема! Ми — щури, що тонуть у нечистотах, а тобі всі маяки мріють.

Він порівнює життя з кавою – солодкою і водночас гіркою.«У житті, як у чашці кави, є і насолода цукру, і гіркота гущі. Як не фільтруй, ні проціджуй, без них кава не кава».

Яка дивна людина... Схожа на рибу... Вічно повертається і завжди вислизає з рук...

Моє підліткове існування нагадувало життя вівчарки, змушеної перебувати в отарі дуже брудних і дурних овець.

Є люди, подібні до імен, написаних на піску – один порив вітру, і їх забирає…

Несподіване лихо схоже на вибух бомби: воно вражає та разом оглушує; а моторошне світло, раптово спалахнувши перед нашими очима, не може замінити сяйво дня. Люди, речі, події набувають якогось фантастичного вигляду, і проходять перед нами, як у сновидінні. Все змінюється на небосхилі життя - і атмосфера та перспектива ; протікає чимало часу, поки в наших очах згасне світла картина нашого минулого щастя, яка невідступно переслідує нас і постійно встає між нами і похмурим сьогоденням... Коли таке сум'яття душі триває довго, воно затьмарює наш розумі переходить у безумство — стан, можливо, щасливіший, у якому життя для нещасного — лише бачення, а сам він — лише тінь.

Щастя примхливе і непередбачуване, як метелик: коли ти намагаєшся його зловити, воно вислизає від тебе, але варто відволіктися — і воно саме опуститься просто в твої долоні.

Старе кохання — як порожня пляшка з-під шампанського. Її не наповнюють наново, а купують нову.

Глибокі думки — це залізні цвяхи, увігнані на думку так, що нічим не вирвати їх.

Людина, немов у дзеркалі світ — багатолика.
Він нікчемний — і все ж таки безмірно великий!