...іноді зовсім не обов'язково говорити щось вголос, щоб тебе зрозуміли.

Це правильно розуміти інших людей. Але цього мало. Потрібна ще й чуйність. Тому що легко абстрактно«розуміти людей», якщо ви не жертва, а сторонній спостерігач. Уявіть, що ви скажете людині, яка потребує підтримки:«Я розумію людину, яка обікрала тебе, тому що їй не було чого їсти». Або:«Я розумію відморозок, який тебе зґвалтував, бо його покинула дружина і він мав випустити пару». Потрібно бути надто черствою людиною, щоб сказати таке.

Слова лише заважають розуміти одне одного.

Коли двоє людей відчувають схожі почуття, то вони добре один одного розуміють, вони зближуються, тому що один з одним можуть говорити про те, про що більше нема з ким говорити неможливо.

Неможливо зрозуміти всіх, якщо не дослухатися кожного.

Якщо ми хочемо порозуміння, нам потрібно знати бажання один одного. Якщо ми хочемо любити один одного, ми повинні знати, чого хоче інший.

Ми безмовно спілкувалися в повислій тиші. Мовчання, що зв'язує нас, заповнювало собою всі щілини, всі порожнечі в наших душах.

Ти не могла жити у світі ні з ким, бо ніколи не жила у світі із собою.

Люди не чують одне одного. Здатність слухати та та – рідкісна. Але є ще тонша річ – уміння чути.

Якщо ти знайдеш когось, з ким будеш щасливий, просто тримаючись за руки, все інше буде вже не важливо.