На той час мій батько втратив будь—який інтерес до політики, історії, економіки та іншого. Все повторював, що аж надто багато балакають.

Злидні не прикрашають нікого, крім кандидатів у депутати.

«Це під силу лише великим письменникам, — говорив він, — чи великим політичним діячам. А я щось не бачу в нашій країні, — говорив він, — ні великих письменників, ні великих політичних діячів».

— Нагадай мені, як називають майстерне вдавання?

— Дипломатією. А ще – політикою.

Яка різниця для мертвих, сиріт та безпритульних, в ім'я чого творяться свавілля та руйнування — в ім'я тоталітаризму чи в ім'я священної демократії та лібералізму?

Чому Україна найбідніша країна за найбагатшого президента? Чому паліїв магазину«Рошен» знайшли набагато швидше, ніж паліїв військових складів? Чому ви скасували закон про незаконне збагачення? Чому ваші цукерки досі можна купити у Росії?

У диктатора має бути якась містична приваблива сила, завдяки якій його послідовники впадають у свого роду релігійне захоплення. Він повинен мати якийсь магнетизм, щоб вони вважали за честь віддати за нього життя. Вони повинні відчувати, що в служінні йому їхнє життя знаходить велич.

Політика навчила мене важливим принципом: особисті проблеми не повинні відбиватися на моїх рішеннях.

З останнім підрахованим голосом усі чарівники перетворюються на звичайних політиків.

Я помічав, що ті, хто зневажає політику, зазвичай першими виявляються до неї втягнутими.