У одноманітності повсякденної важкої праці ми нерідко забуваємо і думати про недоліки своєї зовнішності, але вони різко нагадують про себе в ті світлі миті, коли все має бути прекрасним.

Став якось Микола малювати мені моє майбутнє, - ну, що ж, сказав він, жартуючи, ми, звичайно, вже цілком розорені, і ти кудись вчиниш, коли підростеш, будеш служити, одружишся, заведеш дітей, дещо накопичиш, купиш будиночок, - і я раптом так жваво відчув весь жах і всю ницість такого майбутнього, що розридався...

Мене не цікавить повсякденна нудна балаканина, дотримання зовнішніх пристойностей, ввічливість і гарний одяг. Ті, кому не подобається моя зовнішність і мій будинок, ніколи не наближаються до мене, і це мене влаштовує. Мій світ - небо, дивне та нічне.

Зіскочити — нехай ненадовго — з каруселі повсякденності іноді буває життєво важливим навіть для трудоголіків.

Він намагався заглушити зойк самотності, який піднімався в ньому щоразу, коли думав про те, з чого складається його повсякденне життя.

— Менсікі-сан, а чи не надто просторо вам одному в такому домі?
— Ні, анітрохи, — відповів Менсікі. — Зовсім ні. Мені взагалі подобається бути на самоті. Наприклад, спробуйте уявити кору головного мозку. Здавалося б, людям дарований такий майстерно створений природою високофункціональний орган, кора головного мозку, однак у повсякденному житті ми не використовуємо і його десяту частину. На жаль, ми досі не знайшли можливості користуватись ним у більшій повноті. Іншими словами, це як мати величезний будинок  і при цьому тулитися сім'єю з чотирьох людей в одній кімнатці на шість квадратних метрів. А решта кімнат порожня. Якщо думатитак, те, що я живу в цьому будинку один, не так уже й неприродно.
— Мабуть, ви маєте рацію, — підтвердив я. Цікаве порівняння.

Їм не зупинитися тому, що в повсякденній рутині є можливість забути, звести життя до практичних міркувань. Вони так роблять, щоб не згадувати про сумніви, що терзають їх, щодо того, навіщо вони живуть.

Щоденний світ існує тільки тому, що ми знаємо, як утримувати його образи.

Ніщо так не роз'єднує людей, як повсякденність, прозаїчна, одноманітна, що занурює людину в її власні турботи та інтереси і робить її байдужою до себе подібним та їхнім стражданням.

Я думаю, тут є елемент ескапізму. Після довгого трудового дня в офісі чи іншій роботі люди хочуть побачити щось, що не нагадувало б їм про це. Щось захоплююче увагу і відмінне від повсякденності. Це дозволяє вам повірити в крихту чарівництва і додати яскравості нашому світу.