Сьогодні добрий день для смерті.

... Мабуть, найсильніше відчуття - не саме щастя, а його передчуття. Не має значення, що робить нас щасливими. Кого - багатство, кого - кохання, кого - перемога чи відкриття. Потім, звичайно, виявиться, що плід не без червоточини, а горизонт відсунувся і знову недосяжний, але мить наближення до щастя нічим не затьмарений.

Ніколи не нехтуйте таємним передчуттям, яке застерігає вас про небезпеку, навіть у тих випадках, коли вам здається, що немає жодної підстави надавати йому віри.

— Поклади слухавку. За п'ять секунд він сам передзвонить.
- Ти що, Нострадамусе?

— Ти боїшся темряви?
- Так, дуже боюся. Та ще й ти тут. Так страшно, ніби помру!

— Ідіть коридором униз. Обережно, там сходинка!
— А звідки ви знаєте, що там сходинка?
— Я... я не знаю, я просто відчуваю материнським серцем.
— Материнське серце відчуває навіть сходинку...
— Ах, генерале, Ви ніколи не матимете!
— Я дуже старий для цього.

Можна довго томитися очікуваннями і передчуттями на тлі розмірено поточного життя - до тих пір, поки не з'явиться хтось і не сформулює вголос те, що тобі невиразно мерехтіло. І тоді все одразу трапляється: передчуття збуваються, очікування виправдовуються. Іноді сказати вголос - однаково що прочитати заклинання, правда?

У будь-якому хорошому ресторані переживаєш особливу мить перед тим, як спробувати перший шматочок, і цю мить потрібно ставити в меню першим пунктом. Це передчуття, приправлене твердою впевненістю, що не будеш розчарований. Замовлення прийняте, перший келих вина в руці, спокусливі аромати долинають з дверей кухні щоразу, як вона відкривається, офіціанти поспішають, пробки виймаються з пляшок, волого чпокають, і все так, як має бути. Ти відкидаєшся на спинку стільця, і у світі все чудово.