Я в Радянському Союзі виріс і взагалі нічого поганого я в ньому не бачив. Принаймні тих гидотів, які про нього розповідають тепер. І навіщо це треба було ламати — для мене загадка. Ось приклад — комуністичний Китай. Якщо країна стоїть перед кризою, що треба зробити?
Це мені нагадує: ось живемо ми з вами у сараї, непоказний такий грубий барак. І раптом вдаються якісь люди і кажуть:«Ось у нас є стінобитна машина, підйомний кран, на ньому чавунна куля висить на тросу. Давайте зараз ми ось це ось рознесемо, а на цьому місці збудуємо казковий палац, в якому ви заживете, не знаючи горя і взагалі вічним щастям». І ми як ідіоти: "Так, давай". І ось вони кулях ось цієї гирей по нашому бараку і лежить купа поламаних дощок. І ми запитуємо:«А далі що?», А вони кажуть:«Будуйте палац». Ми питаємо:«З чого?», а вони кажуть:«А ось із цього й будуйте». І ось зима, а ми з вами з поламаних дощок барака будуємо палац.
Ви ж нас обдурили. Навіщо ми послухалися взагалі? Навіщо ми ламали свій барак? Так, не було у нас палацу, добре, так його і тепер немає! Навіщо ламали, у чому був сенс?

Нова влада, захопившись поділом раптово впалих на голову багатств, вважала за краще забути про простих непомітних героїв і обіцяні їм золоті гори.

Зима не переходить відразу в літо,
на річках льодохід навесні шаленіє,
і руйнуються мости, і пам'ятати це
корисно для російських оптимістів.

Чому розпад Союзу спричинив таку неймовірну людську аварію? Люди втратили віру у справедливість? Але й справедливості не було. Не було справедливості, а віра в неї була. Але чого люди собі рішуче не уявляли — то це натиску і масштабів майбутньої несправедливості та повної, цілковитої байдужості до їхньої, звичайних людей, людської долі.