Очікування, що пробуджує надії, дрібниці, що нагадують про людину, яку зовсім не знаєш, телефонний дзвінок, що перетворив день на свято, і знову мовчання, і думки, думки, думки, які женеш геть…

— Але чого ж ми чекаємо?
— По суті, нічого. Коли нарешті дочекаєшся, з'ясовується, що й чекати не варто. Тоді починаєш чекати чогось іншого.

Я знаю, що страшніше шукати свій шлях, ніж робити те, чого від тебе очікують.

Таких жінок, як я, утомливо любити — ми надто багато чого очікуємо...

Ніколи не чекай лиха і не турбуйся про те, чого, можливо, ніколи й не буде. Тримайся ближче до сонячного світла.

Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.

Очікування весни це як очікування раю.

Все приходить для того, хто вміє чекати.

В глибині душі вона  знала, що нічого страшного з нею не станеться. Вона  не збожеволіє і не накладе на себе руки. Якось настане день, коли вона  знову відчує себе щасливою. Потрібно було лише дожити до цього дня.

Отже: гірка. Крижана і нескінченна, як та, з якою в дитинстві казкового Каю несли сани. Останній мій політ цією гіркою, і я знаю, що чекає на мене внизу.