Перш ніж переживати з приводу чужої думки або через те, що хтось у вас розчарувався, просто запитайте себе: невже сенс вашого життя полягає в тому, щоб виправдовувати чужі очікування?

Я пишу не для того, щоб просити тебе прийти, я пишу, щоб попередити: я завжди чекатиму.

Чекати завжди погано, особливо коли не знаєш, чим скінчиться очікування, але чомусь ми завжди чогось чекаємо. Навіть жити ніколи...

— Але ти не мусиш мене чекати. Ніколи. Дуже страшно чекати на щось.
— Це ти не розумієш, Роббі. Страшно, коли нема чого чекати.

Це найтепліші спогади — ялинка, що світиться, ліани мішури по дому, хлопавки з сюрпризами, шоколадні цукерки в золотій фользі і хвилююче очікування чудес, подарунків.

Ось чому, чому в квітні завжди здається, ще трошки і все нарешті буде добре. І в травні, коли починають цвісти вишні, здається: так—так—так, ось—ось—ось, воно, воно, ще трохи — і... І! Невідомо що, незрозуміло як, невідомо навіщо, але буде—буде—буде, збудеться, і тоді почнеться справжнє життя, зараз і уявити неможливо, яке воно тільки сумувати від того, що ще не почалося.

Крах останніх надій для в'язня куди страшніший, ніж нескінченне очікування.

— Тобі треба подумати про заміжжя.
— Я чекаю на Арна.
— А як він не повернеться?
— Значить, я не матиму чоловіка.

Найгірше, коли треба чекати і не можеш нічого вдіяти. Від цього можна збожеволіти.

— Зачекаєш п'ять хвилин, я за товаришем зайду?
— Таких недоумків навіть баби не чекають.